День: 27.03.2025

Колись наші бабусі добре знали, як із простих інгредієнтів зробити справжню гастрономічну магію. Одна з таких страв – затірка. Це не просто суп, а цілий ритуал приготування, який перетворює звичайні продукти на густу, наваристу й дуже смачну страву. Якщо ви любите страви, які зігрівають і надовго залишають відчуття ситості, затірка – саме те, що треба!
Що знадобиться:М’ясна основа:індичі ніжки – 2 шт. (можна замінити куркою або свининою)лавровий лист – 2 шт.чорний перець – кілька горошинОвочі:картопля – 6 шт.морква – 1 шт.цибуля – 1 шт.Для затірки:яйце – 1 шт.борошно – 70 гсіль – за смакомДодатково:гірчична олія (або соняшникова) – для засмажкиприправа для супу – на ваш смакЯк готувати:Варимо бульйонСпочатку відварюємо м’ясо з перцем і лавровим листом. Якщо хочете, щоб суп мав глибший смак, можна попередньо обсмажити м’ясо на сухій пательні – це додасть бульйону насиченого аромату. Варимо не менше години – чим довше, тим смачніше.
Готуємо овочіЧистимо картоплю, нарізаємо невеликими кубиками. Цибулю дрібно ріжемо, моркву тремо на середній тертці.
Робимо засмажкуОбсмажуємо цибулю на гірчичній олії до прозорості, потім додаємо моркву. Тушкуємо до м’якості.
Готуємо затіркуА тепер магія! Змішуємо борошно з дрібкою солі та яйцем, але не замішуємо тісто. Пальцями перетираємо, поки не утворяться дрібні грудочки – щось на кшталт крихти для пирога. Просіюємо, щоб уникнути занадто великих шматочків.
Додаємо все до супуУ киплячий бульйон кладемо картоплю, варимо 10 хвилин. Потім всипаємо затірку, постійно помішуючи, щоб вона рівномірно розподілилася. Варимо, поки вона не спливе – це знак, що вона готова.
Фінальні штрихиДодаємо засмажку, спеції. Даємо супу покипіти ще 5 хвилин на слабкому вогні. Вимикаємо, накриваємо кришкою і залишаємо настоятися ще хвилин 10 – так смак стане ще глибшим.
Трохи цікавих фактівРаніше затірку часто готували без м’яса – це була бюджетна селянська страва. Але згодом її адаптували й зробили ситнішою.У деяких регіонах замість яйця у затірку додавали воду або навіть молоко.Якщо хочете ще густіший варіант, можна збільшити кількість затірки – вийде щось на кшталт українського гуляшу.Ця страва наче створена для прохолодних днів – густий, ароматний, наваристий суп, який нагадує про тепло домашнього вогнища. Якщо ще не пробували, обов’язково дайте йому шанс – можливо, затірка стане вашим улюбленим домашнім смаколиком.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

Колись одна з головних опор української енергосистеми — Запорізька АЕС — нині мовчить. І хоч реактори зупинені вже давно, питання “а коли ж знову запрацює?” зависло в повітрі не перший місяць. Але здається, з’явилося трохи більше ясності. Ну або хоча б обережних припущень.
Про можливість поступового запуску станції заговорив не хто-небудь, а сам глава МАГАТЕ Рафаель Гроссі. Так-так, той самий, що постійно “на гарячій лінії” щодо ядерної безпеки.
Що він кажеЯкщо коротко — усе залежить від війни. Як тільки бойові дії поблизу ЗАЕС припиняться, можна буде починати підготовку до відновлення роботи. Але тут, як ви розумієте, не просто натиснув кнопку — і поїхали. Це буде повільний і, м’яко кажучи, непростий процес.
Можливо, доведеться запускати по одному блоку. І так — місяцями. А щоб станція запрацювала на повну — з усіма шістьма реакторами — може піти рік, а може й більше, — пояснює Гроссі.
Вода, вода… і ще раз водаЄ ще одна проблема, і вона доволі “приземлена” — звичайна вода для охолодження реакторів. Раніше станція брала її з Каховського водосховища. А тепер, після підриву греблі у 2023 році, це джерело просто зникло. Як з крана, що перекрутили до сухого клацання.
Тож зараз там пробурюють свердловини, аби хоч якось підтримати систему охолодження. І хоча про якісь масштабні водопроводи з інших регіонів поки навіть не йдеться — через війну це нереально — Гроссі припускає, що за умов перемир’я або принаймні тиші на фронті, можна буде планувати щось серйозніше.
Якщо постане питання припинення вогню, тоді можна буде розглянути амбітніші плани. І з водою теж, і з усією станцією загалом, — додав він.
Ситуація на станції — як на лезі ножаМАГАТЕ має своїх представників на ЗАЕС, але їх небагато. У звітах постійно фігурують формулювання про нестабільність ситуації. І це не дивно — російські військові, як відомо, частенько блокують доступ до окремих частин станції. Навіть міжнародним спостерігачам.
Так, технічне обслуговування ведеться. Можливо, не так ретельно, як хотілося б. Але в умовах війни і це вже щось, — каже Гроссі. — Станція контролюється професійно. Хоч і під контролем Росії.
І трохи політикиНа додачу до всього, нещодавно Дональд Трамп — так, той самий — під час розмови із Зеленським згадав, що США могли б… допомогти керувати українськими АЕС. А може навіть і володіти ними? Тут уже в багатьох очі округлились.
Проте Зеленський відразу дав зрозуміти: про передачу у власність не йдеться. Але участь Штатів у модернізації станції — чому б і ні? Особливо якщо після деокупації ЗАЕС доведеться майже з нуля налагоджувати роботу.
Загалом ситуація така: станція поки стоїть. Але, можливо, не назавжди. Якщо вдасться досягти хоча б якогось припинення бойових дій, можна буде рухатись у бік її відновлення. Повільно, крок за кроком. Без пафосу, але з надією. Бо іншого шляху у нас просто немає.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

От скажіть, ви пам’ятаєте, як вам було рік чи два? Отой перший день народження, коли родичі тішилися більше за вас? Або, можливо, як смакувала улюблена каша, яку мама готувала щоранку? Найімовірніше — ні. Але що, як ці спогади нікуди не зникли, а просто… заблоковані?
Як досліджували дитячу пам’ятьВчені вирішили розібратися з цим питанням і провели досить цікавий експеримент. Вони взяли 26 немовлят, найменшим було всього 4 місяці, а найстаршим — майже два роки, і спробували з’ясувати, як працює їхня пам’ять. Ну, не запитаннями ж їх мучити, правда?
Тож малюків поклали в апарат МРТ (звісно, без примусу) і почали показувати їм різні зображення. Уявіть: картинка з’являється на дві секунди — і зникає. Потім ще одна, ще… А після паузи їм знову демонструють вже знайому картинку поряд з новою. І тут цікаве: якщо малюк довше дивиться на те, що вже бачив, значить, він його впізнав. Пам’ять працює. Якщо ж байдуже дивиться на все підряд — ну, тут вже питання.
Що ж показали результатиЗвучить просто, але коли вчені порівняли результати сканування мозку, вони помітили, що в дітей старше року гіпокамп (це така ділянка мозку, яка відповідає за пам’ять) працює значно активніше. І ще цікавіше: тільки у цієї групи підключалася орбітофронтальна кора, яка допомагає нам аналізувати та приймати рішення. Тобто, умовно кажучи, пам’ять у найменших ще “не дозріла”.
Чому дорослі не можуть згадати дитячі спогадиА тепер найцікавіше — чому ж ми, подорослішавши, не можемо згадати те, що пережили в перші роки життя?
Є припущення, що вся справа в шалених змінах, які відбуваються в мозку дитини після року. Дитина починає активніше пізнавати світ, вчиться говорити, координувати рухи, а гіпокамп тим часом росте, як на дріжджах. От і виходить, що старі “файли” або стираються, або залишаються десь на задвірках пам’яті, куди сучасний мозок просто не має доступу.
Це ніби зміна операційної системи — нова не завжди може прочитати файли старої, — пояснює професор Єльського університету Нік Терк-Браун, керівник дослідження.
Чи можна якось розблокувати ці спогади? Наразі науковці над цим працюють, але поки що наш перший рік життя залишається для нас закритою книгою. Можливо, це й на краще — бо хто знає, що ми там накоїли, поки були маленькими.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі