День: 01.02.2025

Останнім часом новини буквально рясніють повідомленнями про бійки серед підлітків. І це вже не просто сварка у дворі чи шкільна штовханина. Все серйозніше: групові напади, жорстокі побиття, важкі травми… А що далі? Далі постає питання: хто за це відповість? Чи можуть дітей покарати, а якщо так — то як?
Вік, після якого “жартів” більше немаєДумаєте, якщо дитина ще мала, то її не чіпатимуть? Не зовсім так. Закон визначає чіткі межі відповідальності:
З 16 років — повна кримінальна відповідальність. Тут уже жодних поблажок.З 14 років — якщо завдано серйозних травм. Наприклад, перелом, струс мозку чи ще гірше.А от якщо винуватцю менше 14, то до в’язниці його, звісно, не посадять, але наслідки все одно будуть. Спеціальні виховні заходи можуть зіпсувати майбутнє не гірше за судимість: це фіксується в характеристиці, що може завадити вступу до нормального навчального закладу.
А якщо таки доведуть провинуТут усе залежить від того, наскільки серйозні наслідки. Покарання може бути різним:
штраф (а платити, до речі, доведеться батькам);примусові громадські чи виправні роботи;пробаційний нагляд (тобто контроль спеціальних служб);і, якщо випадок зовсім важкий, позбавлення волі.Наприклад, якщо потерпілий отримав травми середньої тяжкості — можна отримати до трьох років обмеження або позбавлення волі. А якщо мова про тяжкі тілесні ушкодження — тут уже від 5 до 8 років ув’язнення.
Але бувають ситуації, коли суд розуміє: покарання не обов’язково має бути жорстким. У такому разі можуть обмежитися попередженням, забороною відвідувати певні місця або посиленим контролем з боку батьків.
А що ж батьки? Вони теж у зоні ризикуЯкщо підліток у віці 14-16 років щось утнув — штраф від 850 до 1700 гривень.Якщо це вже кримінал, а дитина молодша 14 років — штраф виростає до 5100 гривень.Але на цьому все не закінчується. Якщо доведуть, що батьки систематично ігнорували виховання дитини, то їм самим може загрожувати аж до 5 років позбавлення волі. От так.
Чи можна цьому запобігтиБезумовно. Легше запобігти, ніж потім розгрібати наслідки. Діти не завжди розуміють, коли межа між “пожартували” і “зламали комусь життя”. Тому важливо говорити з ними, вчити вирішувати конфлікти не кулаками. Щоб не склалася така ситуація, коли не лише дитина, а й батьки схопляться за голову, не знаючи, що робити далі.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

Якби вас запитали, яка країна найбільш дбайливо ставиться до природи, що б ви відповіли? Ну там, Швейцарія, Норвегія, можливо, Канада? А от і ні. У 2024 році світовим лідером з чистоти стала… Естонія. Так-так, невелика країна, яка, здається, зазвичай не привертає багато уваги. Але ось вам факт: за індексом екологічної ефективності (EPI), саме вона посіла перше місце серед 180 країн світу.
Як так сталося? Ну, по-перше, тут серйозно взялися за якість повітря. По-друге, у них дуже потужна система переробки відходів. По-третє, вони активно захищають ліси та водойми. Загалом, працюють не для галочки, а справді змінюють ситуацію.
А сусіди якЦікаво, що навіть близькість до росії, яка в цьому рейтингу опинилася аж на 84-му місці, не завадила естонцям тримати планку. Це взагалі трохи дивно, бо зазвичай екологічний стан сусідніх країн впливає одна на одну. Але тут Естонія, здається, просто не дала собі “забруднитися”.
Як рахували, хто чистішийЦе не просто чиєсь суб'єктивне враження. Дослідження проводили науковці з Єльського та Колумбійського університетів разом із Всесвітнім економічним форумом. Вони розробили рейтинг на основі 40 різних показників – від чистоти повітря і води до утилізації сміття та збереження природних ресурсів.
Головні критерії:
стан екосистеми (чи не вирубують ліси, чи не зникають види тварин, наскільки добре збережена природа);охорона довкілля (наприклад, рівень забруднення води та повітря);боротьба зі змінами клімату.Отак просто: чим краще країна піклується про природу, тим вищий її рейтинг.
Хто ще серед лідерівЕстонія, звісно, молодці, але вона не єдина, хто береже довкілля. До топ-10 найчистіших країн також увійшли:
ЛюксембургНімеччинаФінляндіяВелика БританіяШвеціяНорвегіяАвстріяШвейцаріяДаніяУкраїна у цьому списку на 41 місці. Начебто й непогано, але порівняно з лідерами – є куди рости.
А нам це потрібноНу, давайте чесно – хто не хотів би жити в країні, де чисте повітря, охайні вулиці та нормальна вода? Це не якась абстрактна річ, а реальна якість життя. Менше хвороб, кращий настрій, нормальні умови для дітей.
Естонія показала, що навіть маленька країна може стати світовим лідером, якщо поставити собі таку мету. Тож, може, і нам варто взяти з них приклад?

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

Польські компанії уважно стежать за ситуацією в Україні й уже готуються до того моменту, коли почнеться масштабне відновлення. Про це розповів урядовий уповноважений Павел Коваль. За його словами, з представниками різних галузей підтримується постійний контакт, і бізнес чудово розуміє, що відбувається у відносинах між двома країнами.
Будівництво, авіація та спільні проєктиМи вже зробили багато підготовчої роботи, є проєкти в рамках Ukraine Facility, і вони, відверто кажучи, вийшли на високому рівні. Збираємось навіть організувати поїздку до Туреччини, щоб подивитися, як там усе працює, порівняти, знайти точки для співпраці. Уже зрозуміло, що найбільший інтерес мають будівельний та авіаційний сектори, — розповідає Коваль.
Чому це вигідно ПольщіТут усе доволі очевидно. Польські виробники шукають нові ринки, і Україна — один із найперспективніших. Наприклад, за словами Павела Слівовського з Польського економічного інституту, однією з головних галузей, які можуть отримати вигоду, є виробництво вікон.
Вихід на український ринок — це не просто можливість, а необхідність. Попит там буде величезний. Але не лише вікна — ще й будівельна кераміка, оздоблювальні матеріали, побутова техніка. Усе, що потрібне для відновлення житла та інфраструктури, — пояснює він.
Довгострокові перспективиІ тут справа не тільки у швидкому заробітку. Польща зацікавлена у тому, щоб будувати довгострокові відносини, вкладати гроші, створювати спільні підприємства. Власне, це логічно: чим сильніша буде економіка України, тим вигідніше її сусідам.
Треба дивитися на ситуацію стратегічно. Просто експортувати товари — це добре, але важливіше зробити так, щоб польські компанії мали реальну присутність в Україні, інвестували у виробництво, допомагали розвивати ринок. Це буде вигідно обом сторонам, — підсумовує Слівовський.
Що ж, звучить логічно. Поки в Україні йде війна, це більше виглядає як плани на майбутнє, але, схоже, у Польщі вже готуються діяти, щойно з’явиться можливість.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

Якщо у вас вдома росте маленький упертюх, то ви точно знаєте, як це — витрачати купу нервів на кожну дрібницю. Він не хоче їсти кашу, бо “ложка не та”, не вдягає шапку, бо “сьогодні не зима”, і впевнений, що він сам знає, що робити краще за вас. Деколи хочеться просто здатися. Але, знаєте що? Вчені кажуть, що вперті діти мають більше шансів досягти успіху в майбутньому!
Чому впертість — це не вада, а перевагаВиявляється, ті самі якості, які зараз доводять батьків до сказу, у дорослому житті стають ключем до успіху. Наполегливість, здатність відстоювати свої бажання, готовність сперечатися й не здаватися після першої невдачі — усе це допомагає досягати цілей.
Дитина, яка зараз б’ється за право самостійно зав’язувати шнурки, у майбутньому буде так само завзято боротися за підвищення на роботі чи власний бізнес. Упертість, доповнена цілеспрямованістю, — це та риса, яка допомагає не зійти з дистанції, навіть коли всі обставини проти.
Як поводитися з упертюхомЗрозуміло, що “майбутній лідер” у реальності часто виглядає як дитина, яка ниє і сперечається з будь-якого приводу. Але замість того, щоб ламати його характер, краще навчитися направляти впертість у правильне русло.
Ось кілька порад:
Діти впираються сильніше, коли їх не чують. Спробуйте не просто наказувати, а пояснювати, чому щось важливо. Наприклад, замість “Вдягай куртку!” скажіть: “На вулиці холодно, а я хочу, щоб ти не захворів”.Не змушуйте поступатися через силу. Якщо ви будете ламати дитину, вона або стане ще впертішою, або навчиться підкорятися всім без розбору, а це теж не найкращий варіант.Давайте вибір. Замість “Одягайся швидко!” краще сказати: “Хочеш вийти у двір чи піти в парк?”. Так дитина відчує контроль над ситуацією, але водночас зробить те, що потрібно.Хваліть за наполегливість у правильних речах. Якщо дитина щось самостійно зробила, навіть після кількох спроб, підкресліть це: “Ти молодець, що не здався!”. Це допоможе їй зрозуміти, що впертість — це не просто “протест”, а цінна риса, якщо використовувати її правильно.Чого робити не вартоЄ речі, які тільки загострюють ситуацію. Ось головні помилки, яких варто уникати:
Не перетворюйте все на боротьбу за владу. Дитина — не солдат, який має підкорятися беззаперечно.Не пригнічуйте її характер. Якщо завжди вимагати слухняності, в майбутньому вона може боятися проявляти ініціативу.Не ігноруйте її почуття. Якщо вона засмучена, злиться чи плаче, варто назвати її емоції: “Я розумію, що тобі зараз не подобається це рішення”. Так вона навчиться розбиратися у своїх почуттях, а не просто кричати “ні!” без пояснень.І головне — пам’ятайте, що ваша дитина не спеціально вас доводить. Вона просто вчиться розуміти цей світ, шукати своє місце в ньому і випробовує межі дозволеного. І якщо направити її характер у правильне русло, то з маленького впертюха виросте цілеспрямована, незалежна і сильна людина.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

Війна триває вже третій рік, і багато військових просто не витримують. Дезертирство стало серйозною проблемою. Точних цифр ніхто не розголошує — це військова таємниця, але навіть офіційні особи визнають, що таких випадків багато. Причина? Втома. Люди воюють без довгих відпочинків, і це дається взнаки. Про це пише британське видання The Guardian.
Бригада, що “розчинилася” у ФранціїОдин із гучних випадків — ситуація з 155-ю окремою механізованою бригадою. Під час навчань у Франції зникли одразу 56 бійців. Їх просто немає. Крім того, сотні військових рахуються як зниклі безвісти.
Через це почалося масштабне розслідування. Командира підрозділу Дмитра Рюмшина вже заарештували. Йому загрожує до 10 років ув’язнення за те, що не доповів про самовільні прогули.
Солдати виснажені, піхота закінчуєтьсяАвтори статті наголошують: ситуація стає критичною. Україна відчуває гостру нестачу солдатів, особливо піхотинців. Через це росіянам легше просуватися на сході.
Крім того, є ще одна проблема: створені з нуля бригади не показують належного рівня боєздатності. Саме тому президент Володимир Зеленський вирішив змінити підхід: тепер новобранців відразу відправляють до досвідчених підрозділів, щоб вони швидше адаптувалися.
“Я зрозумів, що я ніхто” — історія дезертираЖурналісти наводять історію Віктора (ім’я змінено), який одним із перших записався добровольцем. Він захищав Київ, воював на передовій. Навесні 2023 року його підрозділ тримав позиції біля Авдіївки.
Я приїхав з величезною мотивацією, був готовий навіть загинути, якщо буде потрібно, — згадує він.
Але реальність виявилася жорстокою. Бої були пекельними.
Росіяни просто стирали наші позиції з лиця землі, — розповів він.Віктора шокувало, що командири віддавали накази, які неможливо виконати. В одному з боїв його завалило уламками. Отримав серйозні травми, але після уколів знеболювального його відправили назад у бій.
Тоді я зрозумів: я ніхто. Просто цифра, — зізнається боєць.
У травні 2023 року він вирішив піти з частини, щоб отримати лікування. Повернувся? Ні. Його записали у дезертири.
Як живуть дезертириХтось із тих, хто залишив фронт, намагається жити тихо, не привертати увагу. Інші ж працюють відкрито.
Наприклад, Віктор знову з’явився у своїй бригаді в серпні 2023 року. Але ніяких санкцій не було — він навіть не перебував у розшуку. Тепер він ремонтує військову техніку на заході України.
Люди втомилися. Спочатку солдатів обіймали на вулицях. А тепер бояться, що самих заберуть на фронт, — каже він.
Брак живої сили відчувається дуже гостро. У лютому 2023 року Віктор отримав 10 днів відпочинку, але вже за добу його відкликали назад через новий наступ на Авдіївку. Того разу з його підрозділу вижили одиниці.
Один хлопець втратив руку, інший — ногу. У всіх були поранення. Ніхто не залишився цілим, — згадує боєць.
Що буде даліThe Guardian не дає однозначної відповіді. Але зрозуміло одне: ситуація непроста. Україна намагається вирішити проблему нестачі військових, але люди на передовій виснажені.
І якщо не буде змін, дезертирство лише зростатиме.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі

У той час, як реальний мирний процес ще навіть не почався, кожна зі сторін намагається зайняти вигідну позицію. Команда Дональда Трампа, уже зараз намагається перекинути відповідальність за післявоєнні гарантії безпеки України на європейські країни.
Але чи вийде у США залишитися просто нейтральним спостерігачем у цій ситуації? Колишній аналітик НАТО Міхаель Рюле вважає, що ні. У своїй статті для Welt він пояснює, чому Вашингтону доведеться втрутитися більш активно.
Що пропонує ТрампТрампові соратники вже окреслили, як вони бачать сценарій припинення війни. І якщо коротко — вони пропонують просто заморозити ситуацію. Лінія фронту залишається такою, як є, а для спостереження за перемир’ям вводяться миротворці. Але тут одразу питання: хто саме буде стежити за виконанням цього всього?
Рюле зробив підрахунки: для того, щоб реально контролювати 1200 кілометрів розмежування, треба мінімум 50 тисяч військових. А з урахуванням ротації — усі 150 тисяч. Де взяти стільки людей?
Хто контролюватиме ситуаціюА тепер найцікавіше. Миротворці, звісно, можуть бути різні, але якщо говорити про класичні місії ООН, то тут великий нюанс. Традиційно це солдати з країн, далеких від конфлікту — наприклад, Бангладеш або Пакистан. Вони ж не будуть реально втручатися у ситуацію, правда? Їхня роль — просто стояти й спостерігати, але чи спрацює це у випадку України?
Рюле вважає, що ні. В разі загострення такі миротворці навряд чи протистоятимуть російським чи українським військовим. Отже, якщо справді хочуть якоїсь стабільності, треба залучати солдатів із Західних країн.
Чи спрацює стратегія ВашингтонаВиходить так, що США хочуть залишитися “чесним посередником”, переклавши всю військову відповідальність на Європу. Але це виглядає надто ідеалістично. Чи реально уявити, що європейці самі, без чіткої підтримки Вашингтона, погодяться брати на себе такий тягар? Навряд.
Чи готовий Захід до реальних дійТа навіть якщо Штати підключаться, проблема не тільки у військовому контингенті. Фінансування. Подібна місія вимагатиме колосальних грошей, а Захід далеко не в захваті від ідеї викидати ще більше ресурсів на війну, яка, здається, затягується надовго.
А що ж УкраїнаКиїв теж не буде мовчки слухати, що йому пропонують. Після історії з Будапештським меморандумом, який так і залишився набором паперових обіцянок, вірити в розмиті гарантії вже ніхто не стане. Україна вимагатиме конкретики — і правильно зробить.
Підсумок такий: хочеться комусь чи ні, а якщо Захід дійсно хоче завершення війни, то доведеться діяти разом. Бо зараз США та Європа, схоже, схиляються до думки, що продовження війни їм менш затратне, ніж її припинення. Але чи так буде завжди? Це вже питання часу.

Джерело: 5692.com.ua

Читати далі