13 червня 2024 року місто Новомосковськ знову опинилося під вогнем. Ракетні обстріли, що їх завдали російські війська, зруйнували будинки та спогади, залишивши жителів з жахливими наслідками. Після кожної атаки громада об’єднується, щоб відновити те, що було знищено, та підтримати один одного в умовах невизначеності і страху. Правозахисна Група «СІЧ» вирушила до Новомосковська, щоб вислухати історії постраждалих, задокументувати їх переживання та допомогти у відновленні, передає редакція 056.
Серед зруйнованих будинків та вулиць, повних уламків, вирує життя — історії, що вражають своєю силою, надією і відвагою. Люди, яких спіткала біда, зібралися, щоб розповісти про свої втрати, страхи та плани на майбутнє. Кожен з них — це не просто свідок війни, а носій незламного духу, який, незважаючи на труднощі, продовжує жити і боротися.
Тетяна Євгеніївна: «Все стало темно»
Тетяна Євгеніївна — 70-річна пенсіонерка, яка мешкає на першому поверсі багатоповерхівки на вулиці Зіни Білої. Вона завжди вважала свій дім безпечним притулком, але 13 червня все змінилося. «Коли це сталося, я не могла повірити, що знову таке трапляється», — згадує вона, з трепетом на очах.
Вибух стався близько 10 години ранку. «Я почувала, що на вулиці тихо, раптом — бах! Все стало темно, наче хтось закрив занавіски. Я впала, і коли підвелася, побачила уламки скрізь», — розповідає жінка. Уламки знищили дах і вибили вікна. Тетяна, разом із сусідами, намагається зібрати уламки та відновити свої домівки, використовуючи надані місцевою радою шифер і інші матеріали.
Найбільше жінку вразила новина про чотирирічну дівчинку, яка отримала поранення в сусідньому будинку.
«Я чула, як її забрали швидкою. Так страшно думати, що в місті відбувається таке», — говорить вона.
Незважаючи на всі труднощі, Тетяна вірить, що справедливість має бути встановлена. «Я хочу, щоб винні відповіли», — каже вона, намагаючись знайти силу в собі, щоб пережити цю трагедію.
Федір Васильович: «Шматки від ракети»
На вулиці Олеся Гончара команда «СІЧ» зустріла Федора Васильовича, 67-річного чоловіка, чиї спогади про події того дня сповнені жаху.
«Вибух прогримів так, що я мало не втратив свідомість. Шматки від ракети потрапили прямо в дах. Я не знав, що робити, адже в усьому була суцільна темрява», — говорить він, показуючи на знищений дах і уламки, що залишилися на землі.
Федір ділиться, що гуманітарні організації надали допомогу, але цього недостатньо. «Я сам, як вижив, не знаю. Вибух зруйнував усе, що я будував усе життя», — зітхає він. Незважаючи на це, він готовий боротися за відновлення свого дому. «Я не здамся, поки у мене є хоч якась надія на відновлення», — зазначає він з рішучістю.
Ія та Валерій Білашуки: життя на межі
Подружжя Ія Павлівна (66 років) та Валерій Степанович (68 років) також постраждали від обстрілу. В їхньому будинку, розташованому неподалік від центру, вибухом обвалився верхній фасад, а стіни тріснули. «Ми дивом не отримали поранення. Але з будинком тепер великі проблеми», — ділиться Ія, яка вже давно живе у цьому районі.
Пара звернулася до поліції, сподіваючись на компенсацію, але їхні надії на відшкодування виявилися мізерними. «Сума в 21 тисячу гривень, яку нам запропонували, недостатня для відновлення. Можливо, вистачить на покриття частини витрат, але до остаточного відновлення далеко», — зітхає Валерій.
Проте, попри всі труднощі, вони не втратили надії. «Ми будемо боротися за наш дім, тому що це — наша історія, наша пам'ять», — кажуть Білашуки, вселяючи впевненість у тих, хто поруч.
Спільні зусилля для відновлення
Згідно з даними місцевих органів влади, внаслідок обстрілу 13 червня по Новомосковську постраждало 185 житлових будинків. Соціальні об’єкти, де мешкають переселенці з Донеччини, Луганщини, Харківщини та Запоріжжя, також зазнали руйнувань.
Юристка-документаторка Правозахисної Групи «СІЧ» Юлія Полєхіна зазначає, що участь держави в відновленні житла є мінімальною. «Є окремі заходи з надання будівельних матеріалів, але цього недостатньо», — підкреслює вона. «Нам потрібно більше, щоб допомогти людям відновити їхнє життя».
Шлях до справедливості
Історії Тетяни, Федора та Білашуків — це не лише особисті драми, це частина великої картини, яку необхідно документувати. Серед руйнувань і горя їхні свідчення стають свідченням витривалості і надії, якими сповнена кожна людина.
Документування воєнних злочинів — це обов’язок кожного. Кожна історія, кожен зібраний факт — це крок до справедливості. Правозахисна Група «СІЧ» продовжить свою роботу, щоб допомогти постраждалим знайти свою правду.
Світ має дізнатися про ці злочини і покарати винних. Історії, які збираються, живуть у пам’яті нашої нації, і кожен з нас має право на відновлення, на гідне життя після війни.
Джерело: 056.ua
