«Багато західних спостерігачів хотіли б зміни керівництва України після президентських виборів 2019 року. Найбільш вірогідним сценарієм є обрання Тимошенко президентом і значне збільшення представництва її партії у парламенті – вона перемагає в опитуваннях зі значним відривом.
Заходу вже зараз необхідно готуватися до такого розвитку подій. Перспективу приходу Тимошенко до влади варто розглядати, як шанс для нового початку, покращення відносин і прогресивного розвитку країни загалом.
Певні аспекти її поточної позиції та кар’єри могли б послужити відправною точкою для такого далекоглядного підходу. Перш за все, Тимошенко стала б першою у східнослов’янському світі жінкою-президентом. Це саме по собі буде вартим уваги досягненням в контексті традиціоналістської культури православної християнської цивілізації, а також неорадянських моделей поведінки, які історично не надто підтримують владу жінок. Тимошенко вже зламала бар’єри, коли у 2005 році стала першою жінкою-прем’єр-міністром, а її обрання на президентську посаду було б величезним кроком вперед щодо гендерної рівності на всьому пострадянському просторі.
По-друге, за останні 20 років Тимошенко вдалося побудувати прозахідну партію під назвою «Батьківщина». Створення цієї організації зміцнило українську демократію. На відміну від більшості інших політичних проектів в Україні у «Батьківщини» є функціонуючі регіональні та місцеві осередки, які більш-менш рівномірно розповсюджені по всій території України. Її фракція присутня в українському парламенті протягом багатьох років, а сама партія є членом-спостерігачем Європейської народної партії, альянсу християнсько-демократичних партій ЄС. «Батьківщина» популярна не лише через особистість Тимошенко, але і через свої соціально-економічні ініціативи.
Іншими словами, вона є ближчою до західної політичної партії, ніж до пострадянського «політично-технологічного» проекту або псевдопартії, яких в Україні було багато з 1991 року.
По-третє, Тимошенко відрізняється від старої гвардії пострадянських призначенців. Вона має досвід роботи в урядів за часів Леоніда Кучмі. Але при цьому у 2001 році він же кинув її до в’язниці. Коли Порошенко при Януковичу обіймав посаду міністра у 2011-2012 роках, вона у цей час, знову ж таки, сиділа за ґратами. Самі по собі ці ув’язнення не можна вважати рекомендацією, проте вони вказують на те, що вона з іншого матеріалу, ніж Кучма, Ющенко, Янукович і Порошенко, жодного з яких ні разу не заарештовували за всю їхню політичну кар’єру. Можна сказати, що два арешти Тимошенко як опозиційного політика радше свідчать про страх її опонентів перед її рішучістю, ніж про якісь надзвичайні проступки.
Нарешті, протягом останніх місяців Тимошенко та її партія провели низку добре організованих конференцій під назвою «Новий курс», які передбачали широку участь та плюралістичні дискусії. Порівняна відкритість цих подій була проілюстрована інцидентами, коли незаплановані спікери спонтанно брали слово без жодних перешкод. На цих зустрічах лунали змістовні промови та відбувалися інтерактивні дебати, які містили багато інноваційних (навіть якщо іноді і напівсирих) підходів. На них також запрошували велику кількість активістів і спеціалістів, які не належать до «Батьківщини». Насправді, конференції «Нового курсу» представили настільки багато новаторських планів, що політичним експертам їх важко повністю перетравити.
Тимошенко критикують за її популізм, масштабні соціальні програми та непоступливість під час парламентських дискусій. Хоча насправді така поведінка є цілком традиційною для західних опозиційних партій, які не знаходяться при владі. А зважаючи на те, наскільки вузький простір для дій має будь-який український уряд, уряд Тимошенко співпрацюватиме з МВФ, Європейським Союзом та іншими міжнародними організаціями цілком продуктивно.
Іноземні дипломати та українські активісти повинні вже зараз зрозуміти, як майбутня президентська адміністрація Тимошенко проштовхуватиме необхідні зміни через розбещений олігархами парламент, охоплений корупцією уряд та ворожу до реформ бюрократію. Але вони мають пам’ятати, що серед послідовних вчинків Тимошенко в якості прем’єр-міністра у 2005 році був перегляд проблемної приватизації і прозора реприватизація найбільшого металургійного комбінату в Україні «Криворіжсталь», який пізніше перетворився на «АрселлорМіттал Кривий Ріг». Цей вчинок може свідчити про те, що Тимошенко може бути більш серйозно налаштована на зменшення олігархічного впливу в Україні, ніж Порошенко.»
(передрук матеріалу з сайту Атлантичної Ради Atlantic Council)
http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/what-would-a-tymoshenko-presidency-mean
Президентство Тимошенко – шанс для нового початку та прогресивного розвитку країни, – Андреас Умланд
Багато західних спостерігачів хотіли б зміни керівництва України після президентських виборів 2019 року. Найвірогіднішим сценарієм є обрання Юлії Тимошенко, адже станом на листопад 2018 року вона є фаворитом перегонів, а її «Батьківщина», відповідно до соцопитувань, впевнено перемагає на парламентських виборах.
Про це пише у своїй статті для Atlantic Council старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві Андреас Умланд.
За його словами, перспектива приходу до влади Юлії Тимошенко повинна також розглядатися, як шанс для нового початку, покращення відносин і прогресивного розвитку країни загалом.
Автор блогу звертає увагу на те, що Тимошенко стала б першою у східнослов’янському світі жінкою-президентом. Це саме по собі буде вартим уваги досягненням в контексті традиціоналістської культури православної християнської цивілізації, а також неорадянських моделей поведінки, які історично не надто підтримують владу жінок, вважає Умланд.
«Тимошенко вже зламала бар’єри, коли у 2005 році стала першою жінкою-прем’єр-міністром. А її обрання на президентську посаду було б величезним кроком вперед щодо гендерної рівності на всьому пострадянському просторі», – зазначає старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві.
По-друге, за останні 20 років Тимошенко вдалося побудувати прозахідну партію під назвою «Батьківщина», створення якої зміцнило українську демократію, звертає увагу журналіст. У «Батьківщини» є функціонуючі регіональні та місцеві осередки, фракція присутня в українському парламенті протягом багатьох років, а партія є членом-спостерігачем Європейської народної партії, альянсу християнсько-демократичних партій ЄС.
«Батьківщина» популярна не лише через особистість Тимошенко, але і через свої соціально-економічні ініціативи. Іншими словами, вона є ближчою до західної політичної партії, ніж до пострадянського «політично-технологічного» проекту або пвсевдопартії, пише Андреас Умланд.
По-третє, Тимошенко відрізняється від пострадянських призначенців, бо вона двічі сиділа у в’язниці. На думку журналіста, «вона з іншого матеріалу, ніж Кучма, Ющенко, Янукович і Порошенко, жодного з яких ні разу не заарештовували за всю їхню політичну кар’єру».
«Можна сказати, що два арешти Тимошенко як опозиційного політика радше свідчать про страх її опонентів перед її рішучістю, ніж про якісь надзвичайні проступки», – зазначив автор.
Нарешті, протягом останніх місяців Тимошенко та її партія провели низку добре-організованих конференцій під назвою «Новий курс», які передбачали широку участь та плюралістичні дискусії.
